Оскарження заповіту в Україні

Відповідно до частини 2 статті 1257 Цивільного кодексу України заповіт може бути визнаний недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Такий факт має трактуватись з огляду на ст. ст. 225, 231 ЦК України та може полягати в тому, що:
1. заповіт складено у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (для встановлення психічного стану особи в момент складання нею заповіту необхідне призначення посмертної судово-психіатричної експертизи);
2. заповіт складено особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку іншої особи.
Недійсним може бути визнаний як весь заповіт, так і його частина (окреме розпорядження), при цьому недійсність окремого розпорядження з заповіту не тягне за собою недійсності іншої його частини.

Ураховуючи, що юридичні наслідки заповіту настають лише після смерті заповідача, його можна оскаржити лише після смерті останнього. Тобто оскарження заповіту до моменту смерті особи, яка його склала, є неможливим.

Крім того, відповідно до ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України оскарження заповіту можливе протягом загального строку позовної давності, тобто протягом 3-х років з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, у разі відповідної необхідності треба звертатися з позовною заявою про визнання заповіту недійсним до суду. Якщо позов пред’являється до фізичної особи – позовна заява подається до суду за зареєстрованим місцем проживання або перебування такої особи (відповідача); якщо позов стосується нерухомого спадкового майна (наприклад, квартири, земельної ділянки) – до суду за місцезнаходженням цього майна або його основної частини.скачать dle 10.5фильмы бесплатно